«Я пишаюсь тим, що належу до цієї могутньої нації»

Колянда Аліна, учениця 11 класу Коробочкинського ліцею Чкаловської селищної ради Чугуївського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Панова Ніна Петрівна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Я - українка! І це надзвичайно. Я обожнюю свою рідну країну і не можу уявити, що могла б народитись і жити в якомусь іншому місці. Люблю наші простори, своє рідне маленьке село, свою школу. Не уявляю свого життя без моїх друзів.

Усе, що є у моєму житті, пов’язане з рідним домом, з рідною Україною. Звідси я беру життєві сили.

Сучасна Україна, яку ми любимо - це надзвичайна країна. Наприклад, чудове місто Дніпро з чарівною набережною. Також можна згадати Запоріжжя. У цього міста своя героїчна історія, бо першу Січ Дмитро Вишневецький заснував саме на території сучасного Запоріжжя. Це місто не має собі подібних. Львів захоплює своєю архітектурою.

Кожне велике місто і маленьке село, як наше Коробочкине, має свою неповторність, свою власну історію, свою незвичайну красу.

На жаль, цінувати те, що ми маємо і розуміти, що насправді ми живемо в найкращій країні світу, я  почала, коли зрозуміла, що ми можемо її втратити.  Незалежна суверенна Україна- це не подарунок, який нам добродушно «пожалували» після розпаду Радянського Союзу .

Більша частина українців лише після початку повномасштабного вторгнення зрозуміла наскільки важливо підтримувати свою Батьківщину, підтримувати один одного. Наша сила саме в єдності.

У цей важкий час ми об'єдналися, щоб дати відсіч ворогу. Захід, схід, південь, центр-всі ми єдині. Ми - українці. Наші люди волелюбні, кожної хвилини вони доводять, що українці незламні. Наші захисники і захисниці, які зараз боронять  країну від ворога - це велика гордість держави. Я пишаюсь тим, що належу до цієї могутньої нації. Пам'ять про них та їхній героїзм назавжди збережеться в історії і в наших серцях.

Також за перемогу невпинно борються волонтери, які вдень і вночі, під дощем або навіть під обстрілами не припиняють допомагати нашим військовим, цивільному населенню або тваринам, постраждалим від рук агресора.

Хтось зараз, знаходячись в окупації, допомагає Збройним силам України, передаючи координати позицій російських військ. Цивільні українці плетуть сітки для військових, віддають свої речі або допомагають армії грошима. Всі ми - діти своєї Батьківщини.

Не зупиняючись, боремося за власну культуру, за українську землю, за нашу солов'їну мову.

Чим я можу допомогти у цей важкий час своїй країні?  Я вважаю, що моя основна задача-це навчання. У цьому році я закінчую школу, хочу навчатись далі, здобувати професію. Саме стати справжнім фахівцем-це моє основне завдання, оскільки після війни нашій країні необхідні будуть  справжні професіонали, люди різних професій для відбудови економіки.

Я буду жити в Україні, працюватиму для того, щоб моя Батьківщина стала найбагатшою країною Європи.

Доки ми боремось, наша ненька Україна житиме.

Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава і воля святая!