У перший день війни я почула вибухи та відразу побігла у підвал. За сорок хвилин у моєму будинку зруйнувались вікна та дах. Потім обстріли тривали щодня. Майже рік я спала в одязі, аби вибігти на вулицю на випадок прямого влучання. 

У Бахмуті не стало води. Доводилось пити технічну та дощову. Це був жах. У мене не було грошей. Я варила пшеницю, аби не померти з голоду.

Потім гуманітарну допомогу почав видавати Фонд Ріната Ахметова. Я дуже вдячна за продуктові набори. 

З Бахмута до Костянтинівки мене вивезли волонтери. Потім я поїхала до Миколаєва. Зараз я винаймаю житло, тож грошей не вистачає. Я чекаю тільки миру, хочу не знаю, що на мене чекає у майбутньому.