У 2015 році 11 лютого пів хати розбомбило – для мене це було просто шоком... Будинок зруйнований, тепер його відновлюю. Я майже відновила, але немає ні газу, ні води, ні того, як було в хаті.

Я прийшла, а в мене немає ні даху, ні вікон, ні огорожі

У мене багато родичів, ми жили в них. Це було страшно. Ми були в нашої бабусі, і я побачила, коли снаряд потрапив мені в хату. Це жах! Світла не було, все лисніло. Моя мама побігла першою, і їй трохи [поранило] ногу. Просто був жах...

І ось зараз у нас теж стріляють. Я народила дитину в 2016 році. Він ще не бачив, як якщо б це припинилося. Тиждень тому тут таке було, так між хатами літало, що жах був.

Ми весь цей час нікуди не виїжджали, сиділи тут, ховалися.

Найбільше запам’ятала страх через все, коли я прийшла, а в мене немає ні даху, ні вікон, ні огорожі. У нас був великий будинок. Саме тоді ми жили з чоловіком, дитини ще не було. Поки хоч трохи відновилися, нас прихистила в себе бабуся. Але і зараз ні газу в нас немає, ні води, тому що в мене не вистачає коштів, щоб підключити все. Війна принесла дуже погані зміни, фінансові труднощі.

Зараз дуже важко. Коли в нас все було зруйновано, ми отримали в допомогу кілька шиферин і вікна. Живемо зараз у двох кімнатах, зробили грубу.

Про що я мрію? Щоб настав мир, щоб не було цієї війни і нормально жилося.