Я не хотіла виїжджати. В Лисичанську нічого не працювало. Магазини й аптеки стояли порожніми. Я з дітьми сиділа в підвалі. Мені було дуже страшно. Ракети прилітали у двори та житлові будинки. Мене шокувало те, що гинули діти. Багато будинків стояли зруйнованими. 

Я виїхала з дітьми у Черкаси. З собою взяла одну валізу й домашніх тварин. 

Я була щасливою до війни, а зараз розумію, що завжди буду нещасно, бо живу не вдома. Про майбутнє не думаю. Головне зараз – вижити. Кожного вечора думаю про те, аби прокинутись вранці.