Антон Андрійович навчається на лікаря. Його робота стала для нього справжнім випробуванням, адже було дуже багато поранених

Мені 23 роки. До війни я мешкав у Дніпрі. 22 лютого я одружився. З 23-го у мене з моєю жінкою був легенький медовий місяць. Ми просто розписались, а влітку планували весілля. 24 лютого все пішло трохи не так. На той момент ми були на шостому курсі медичного університету. Я навчався в Запорізькій області. 

24 лютого о п'ятій ранку ми прокинулись в гуртожитку від вибухів. Я відразу прочитав в телеграм-каналі, що були вибухи в Києві й по всій країні. Я подзвонив до мами в Бердянськ, і вона сказала, що в її місті теж лунали вибухи. Отак я дізнався, що почалась війна. 

В мене міцний сон. Я жартував, що мене можна тільки танком розбудити. В той день я прокинувся о п'ятій ранку від вибухів.

Батьки знаходяться в Бердянську, і було важко підтримувати з ними зв'язок. Також було важко працювати. При ковіді було тяжко, але ми працювали, а з пораненими було набагато важче працювати, бо їх було дуже багато. За один раз, бувало, приїжджало близько тридцяти людей. 

Перший день дуже шокував, що таке можливо у наш час. Ми тільки в музеях бачили, що таке війна. Перший тиждень – це саме шокуюче, що було. Кожен день чекали звернення президента, щоб трішки заспокоїтись. Коли не знаєш, що відбувається, – це саме жахливе. 

Після знущань російських військових над людьми, після Бучі, Ірпеня, нічому не здивуєшся.

Мене приємно вразив момент, коли в мене мама виїхала з окупованої території. 

Ми отримуємо інформацію з телеграм-каналів, бо у нас немає телевізора. Приємно бачити відео звільнених територій, адже жахливо жити під окупацією. Були зворушливі моменти, коли було звільнення Харкова, Херсону. Сподіваюсь, скоро і Бердянськ звільнять. 

У зв’язку з навчанням ми переїхали з Дніпра в Полтаву. Важко, адже раніше я міг поїхати додому в будь-який момент. Зараз частина родичів залишилась в Бердянську, а мама виїхала у Київ. 

Війна закінчиться перемогою, просто не знаю, як це буде швидко. Сила в правді, а правда стоїть за нами. Ми переможемо. 

В майбутньому хочу працювати лікарем в мирній, спокійній країні. Мрію про те, щоб я міг їздити в Бердянськ, коли захочу.