Мені 55 років. У мене двоє дітей, син дорослий і доньці 15 років. Я з Маріуполя, але весь час була в Києві з початку війни. Для мене це був страшний день. Я прокинулася від вибухів і почала телефонувати всім своїм в Маріуполі, розповідати, що війна почалася.

У Маріуполі залишилася двоюрідна сестра, в неї загинув чоловік. Син її знаходиться в полоні, він воював в Маріуполі і по цей день у полоні.

Ми виїжджали в Іспанію на деякий час. Дорогою зустрічали тільки гарних людей. Всі нам допомагали, і це було дуже приємно. За кордоном також нас дуже гарно прийняли.

Зараз ми трішки починаємо відходити, але дуже важко перебувати не у себе вдома. Хочеться, щоб скоріше була наша перемога, щоб країна була вільна і незалежна, щоб люди поверталися. І щоб повернулася надія на майбутнє.