Двадцять четвертого лютого я прокинулась від бомбардування Херсона. За декілька днів селище, в якому я живу, оточили росіяни. Обстріли не вщухали, від нас окупанти стріляли "Градами". 

Харчувалась я із запасів продуктів, бо у селищі нічого не працювало. 

Росіяни до мене приходили. Мені було дуже страшно, бо вони шукали чоловіків. Мого сина у селищі на той момент вже не було. Я його не бачила вже більше року. 

Коли селище визволили та зайшли ЗСУ, ми всі були дуже раді, входили на вулиці та вітали наших військових. Я чекаю на мир та перемогу України.