«Я притискала дитину до себе, вона плакала, а я не могла пояснити, що відбувається»

Війна для мене – це трагедія, із якою я зіткнулася і яку пережила у своєму житті. Наш населений пункт був обстріляний, коли діти поверталися із садочків і шкіл. Там, де я жила, падали снаряди.

Потім ми часто сиділи в підвалі й ховалися від снарядів, які падали дуже близько. І постійно говорили про те, що треба залишати своє житло й кудись їхати.

Ми не розуміли, як може таке статися у XXI столітті в розвиненій державі Україна. І подумати не могли, що лінія фронту пройде в 20 кілометрах від нашого міста.

Добре, що нас не торкнулися фінансові труднощі. Але у 2014 році була знеструмлена сусідня Карлівка і протягом трьох з половиною місяців у нашому місті була відсутня вода. Також не було можливості їздити на роботу. Виїхало багато друзів і родичів, і тепер ми спілкуємося тільки по інтернету.

Але я навчилася бути сильною, іти вперед. Через деякий час я змогла довчитися, хоча мій університет переїхав. Я здійснила свою мрію та почала працювати в школі.