З самого початку війни наш улюблений Маріуполь нещадно бомбили. Ми з двома дітьми вимушені були тікати з рідного міста, рідного дому, в якому на той час вже не було ні світла, ні води, ні газу, ні опалення. Ми поїхали світ за очі, аби діти не бачили весь цей жах!

 Спочатку ми зупинилися в Бердянську, потім поїхали до Запоріжжя, а зараз знаходимось в Одесі. Зараз мої діти начебто у безпеці.

Я повезла дітей світ за очі, подалі від цього жаху