У нас із 2014 року були обстріли. На нас повномасштабне вторгнення не сильно позначилося спочатку. Бої тільки зараз розпочалися там, де я жив, на Торецькому напрямку. 

З перших днів усе в нас перебило – не стало світла та газу. Хату мою розбомбили, мамину теж. У мене одна собачка залишилася. Я її забрав із собою сюди, в Кіровоградську область. 

Я сам назбирав трохи грошей, у мене пенсія була, і люди мені допомогли. Заплатив гроші, і мене вивезли. Добрі люди мене прийняли в хату, і ми живемо тут. Я працюю.

Я там потрапив під обстріл, мене контузило, і я чую зовсім погано. Шокувало мене найбільше те, що я став в одну мить безхатьком. Людям тут допомагають, а я зостався без нічого: без житла, без майна, і ніхто мені нічого не дає. У мене внук – офіцер, воює, а я став просто злидарем і безхатьком. Піду рибу ловити, на поплавок подивлюся – і це мене заспокоює.

Майбутнє я бачу туманним. Не знаю, скільки ще проживу. Може, два чи три роки. Все життя працював, допомагав дітям, онукам, а тепер у мене немає нічого. Я не бачу свого майбутнього.