У грудні 2013 року по телевізору показували, як почалися хвилювання, а я потрапила до пологового будинку. Потім почали стріляти, і ми з жахом спостерігали, як горіла заводська їдальня. Усе змінилося на початку липня, коли ми чули на полігонах стрілянину.

Було страшно, особливо коли стріляли «Градом». Ми стоїмо, дивимося з порогу на заграву й бачимо, як ці «стріли» летять. Над нами навіть кулі летіли й розривалися. Від куль ми ховалися. Вони в дерево врізалися, в стінки. Було дуже страшно. Найстрашнішим було поранення дітей. Коли дуже стріляли та коли маму теж поранило.

3 червня ми кілька годин поспіль взагалі не виходили з підвалу. Це було найстрашніше. І в серпні 2014 року теж було несолодко.

Також війна відбилася на нас фінансово. Не було роботи. Усе валилося, можна було навіть зробити ремонт, не давали діри замазати. Газу немає, води питної, топити нічим.

Зате стосунки в родині змінилися. Стали більше цінувати одне одного, почали сумувати за далекими родичами, за сусідами, які тут жили. Раніше такого не було.