У перші місяці війни я їздила працювати у сусіднє село. Маршрутки обстрілювали, це був жах. Потім робота припинилась. У місті не було світла, води й газу. Я постійно сиділа під обстрілами, у підвал не ходила, бо він у мене дуже маленький.

Снаряд прилетів до сусідів, і я вирішила виїжджати.

Стан у мене був тяжкий, я вже не могла залишатись. Маршрутки ще на той момент ходили. Я взяла все необхідне та виїхала. Зараз живу в Запоріжжі. Дуже хочу поїхати додому подивитись на будинок, але боюсь. Оріхів досі обстрілюють. Сподіваюсь що скоро настане мир. Після перемоги я відразу поїду додому.