Я на пенсії, проживала в Оріхові. Вдова, чоловік помер. Коли бомбити почали, тоді вирішила виїжджати до сина у Запоріжжя. Мене син машиною вивіз. Я трошки зібралася, він приїхав, погрузилися та поїхали. Важко було покинути свій дім, де я прожила все життя, і поїхати. Син допомагає, все є, що потрібно. Мене сльози давлять, не можу говорити. 

Ніколи не могла подумати, що може початися така велика війна. Це мене шокувало. Ще й із росіянами - для мене це взагалі незрозуміло. 

Я постійно плачу, додому дуже хочу. Мені якби скоріше війна закінчилася, не хочеться на старість жити не в себе вдома.