Історію подано мовою оригіналу

Ми з Запорізької області. В перший день війни я був у бабусі в селі. Не вірилося, коли дізнався. Не коли не міг подумати, що Росія на нас нападе.

4 березня вранці нам прилетіла ракета в дім, і три дні я поранений бігав по вулиці туди-сюди, бо обстріли були. Я не міг виїхати бо село оточили росіяни. Сьомого числа ми змогли виїхати в Токмак. Там лікарі сказали, що руку треба відрізати, бо зараження може бути. Але операцію зробити не встигли, бо зранку мама з волонтерами мене вивезла в Запоріжжя. Там мене прооперували. Руку зберегли, але наразі вона зовсім не працює.

У мене до війни здоров’я було добре, а після цього випадку проблеми з серцем почалися. 

Робили кардіограму і говорили що в мене постійні тривоги. Здоров’я дуже погіршилося. Почалися проблеми зі стравоходом – лікарі сказали, що це – наслідки стресу. Я вже два місяці на дієті.

Зараз весь наш район під окупацією, тому ми залишаємось у Запоріжжі. Своє майбутнє я бачу у вільній Україні. Не хочу нікуди виїжджати, хочу жити тут.