Мені 59 років. Я жила в Оріхові. Працювала продавчинею в овочевому магазині. Маю двох синів. Обидва служать в ЗСУ.

Війна почалася якраз у мій день народження. Старший син вивіз дружину у Львів, а сам через три дні пішов на війну. Коли посилилися обстріли Оріхова, діти наполягли на тому, щоб я виїхала, прислали по мене автомобіль.

Я погодилася виїхати на три дні, а вийшло так, що досі не можу повернутися додому. У квартирі побиті вікна. Не знаю, чи зосталося щось у ній.

Я не навчилася долати стрес. Буває, що по пів дня плачу. Коли сини не телефонують день чи два, у мене підіймається тиск. Приймаю таблетки. Хочеться, щоб усі воїни, які захищають нас, повернулися живими і здоровими.