Я бігла з роботи, коли почався обстріл... Хоча ні, спочатку ми лежали на роботі на підлозі. Був обстріл, потім трохи стихло, і я побігла додому. Усе рветься, усе в диму, земля сиплеться, усе чорне. Добігла до будинку, а тут поранило жінку в ногу. І потім у селищі, у цей же самий перший день убило жінку. І так увесь процес пішов.

Я побігла додому. Усе рветься, усе в диму, земля сиплеться

Постраждав і наш будинок. У нас теж вікна, дахи побило. У шпаринку вікна в спальні прилетів снаряд, потім по всій кімнаті дрібні осколочки лежали.

У підвалі сиділи. Не було ні світла, нічого. Обладнали там усе: поставили буржуйки, ліжка, столи, загалом, жили там. Купували газові балони, на багатті готували, на буржуйках, на мангалі.

На нервовому ґрунті всі хвороби з’явилися. І так був «букет», а зараз ще більше. Страх у нас постійний, живемо в страху, не знаємо, коли це закінчиться.