Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Богдан Зінченко

«Я побіг у коридор і весь час повторював: «Це голуби, це голуби»

переглядів: 1136

1 вересня 2014 року

Нещодавно почали бомбити Горлівку. Мене зібрали до школи. Я йшов перший, за руку з учителькою. Начебто десь стріляли. Хлопці казали, що далеко стріляли.

Збігло небагато часу

Хтось пішов зі школи, нас у класі залишилося мало через обстріли. Раптом захиталися вікна. Вони були старі. Нас усіх вивели в коридор. Усі панікували. Раптом почали палити кулі, мало до школи не долітали.

Почало все заспокоюватися. Нас завели в клас і посадили якнайдалі від вікон. Так ми весь час і провели.

Літо 2015

Історія 1

Ми грали з друзями в конструктор – я його виніс. Раптом почався обстріл. Я швидко зібрав конструктор і побіг до під'їзду.

Історія друга

Ми сиділи з моїм другом і нашими мамами. Раптом почався обстріл. Ми швидко побігли до друга у квартиру, його була ближче. Ми сіли в тамбур і вирішили подивитися в інтернеті. «Усім у підвали». Нам стало нудно, а обстріли стріляли й стріляли. Ми вирішили подивитися мультики. Обстріли почали припинятися і заспокоїлися до 10 години, а повністю припинилися о 4:00.

Літо 2016

Лежали на дивані, раптом почали бомбити. Почали тремтіти вікна – бомбили. Мама мені казала: «Поруч з Горлівкою бомблять». Раптом полетіли «Гради», вікна засвітилися, засмикалися – і все заспокоїлося.

Літо

Ми з мамою хотіли лягати спати, раптом пролунав постріл. Я зі страху трохи [зубну] щітку не проковтнув. Швидко побіг.

Сильно почали обстрілювати. Я швидко ліг у ліжко. Раптом усе перестало. Щось знову бахнуло. Але не як раніше, тихіше. Але я швидко зрозумів, що це голуби сіли на дах балкона.

Раптом як бабахнуло! І я швидко побіг у коридор. І весь час повторював: «Це голуби, це голуби».

Я бачив, як летіли снаряди. Нарешті, все заспокоїлося. Коли я сів на стілець, як забахкало! Я швидко побіг у туалет. Просидів хвилин 20, пішов на ліжко і заснув.

Моя історія

Я – Зінченко Богдан, проживаю в місті Горлівці. Я хлопчик мрійливий. Я живу з мамою і бабусею. Щоправда, бабуся в іншій квартирі.

У мене є друзі й хатні тварини. Друг Богдан, його звати так, як мене. Тварини – три равлики єгипетські, морська свинка й голуб, якого ми лікуємо. У нього перелом.

Я живу чудово. Ходжу на танці. Усе, більше писати не можу сьогодні, забирають зошити.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Горлівка 2014 2015 2016 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій