Ранок 24 лютого був страшний. Я побачила обстріли, коли вийшла на балкон. Сказала чоловіку, що почалась війна. Ми жили на одинадцятому поверсі, одразу спустились вниз. Потім пішли до друзів на перший поверх. Якийсь час залишались у них.

У мене був гайморит, а антибіотиків не було - було складно. Їжа у нас була.

Я плакала щодня через те, що гинуть невинні люди, особливо - діти.

Виїжджати було дуже страшно через обстріли. Коли ми їхали, вибухи були десь далеко. За кордон я не поїхала, живу в Полтаві ближче до чоловіка. Він працює в Харкові.

Я досі не можу прийти до тями. Не розумію, як таке сталося. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і я повернусь додому.