Я була дома, почула вибухи. Не розуміла, що це за звуки, включила телевізор і обомліла… На початку війни не можна було пересуваються містом, не працював транспорт. Моя родина мешкала в іншому районі Харкова. Я пішки пройшла більше 7 км, щоб бути разом з рідними. 

Я зіткнулась з проблемою нестачі їжі, бо не було запасів круп чи інших продуктів. У Харкові на початку березня відкрили пункти з видачі гуманітарної допомоги.

Мої діти і внуки зараз мешкають в Ужгороді. Спілкуємось тільки телефоном. Мене вразили наші люди, які ділились хлібом, речами, усім необхідним…

Наразі не працюю, я пенсіонер.