На початку війни в будинок Валентини Петрівни потрапив снаряд і зірвав дах. Таких зруйнованих будинків було багато. Поступово їх відновлюють волонтери, але життя в селищі не відроджується.
Для нас війна почалася раптово і страшно, коли літаки летіли і бомбили. Я вдома була, схопилася, в чому була, і побігла в бомбосховище... Ой, це такий жах, і згадувати не хочеться.
Я в батьківському домі жила, прямо в нього влучив снаряд і дах зірвало. Але я тут все одно жила, йти було нікуди. Потім якась благодійна організація допомогла мені, дах перекрили.
У нас в селищі багато будинків було зруйновано, зараз потихеньку відновлюються. Але що толку, людей в селищі мало, все закрито. Діти мої живуть в десяти кілометрах, а поїхати один до одного не можемо.
Я тільки про те і мрію, щоб закінчилася війна і ми могли бачитися з дітьми і онуками.
.png "Імена")
