Валерій Віталійович пам'ятає початок війни у всіх деталях. Мінометний обстріл накоїв чимало бід. Можливо, чоловіка вже не було б в живих, якби не його собака.
Війна у нас почалася з того, що за газовою службою, в ста метрах міна впала, через будинок від мене у сусіда міна вирвала абрикос, в іншого сусіда осколками будинок прошило. Я все це пам'ятаю.
Наше селище траса ділить на дві частини, наша половина не так постраждала, а через дорогу людям сильніше дісталося.
Ми з дружиною спочатку ховалися в підвал, а потім плюнули і перестали. Думали тільки, якщо потрапить, то краще нехай вб'є відразу, щоб калікою не стати. А за онука боялися.
У нас на будинку тільки дах побило, а мене собака врятувала. Я йшов з-за парника в будинок, а пес відчув і різко побіг, я і зупинився. А в цей момент якраз осколки і пролетіли. Ось така війна була для нас.
Були трохи перебої з водою і зі світлом, але люди терпіли, допомагали один одному. Спасибі Рінату Ахметову, що він допомагав нам продуктами.
Тепер, звичайно, все змінилося. Раніше люди спілкувалися, разом свята відзначали, а зараз не до веселощів.
Все це, звичайно, на здоров'я відбилося. У мене і у дружини зараз цукровий діабет, дочка інвалід. Одного родича у нас вбило, в іншого осколком руку посікло. Страшно, звичайно, а що зробиш? Переживаємо не за себе, а за онука.
Мрію, щоб війни не було, щоб молодь не гинула. Народ мріє про мир, щоб діти наші і онуки були живі.
.png "Імена")
