Ми з Миколаївської області, з Вознесенського району. Мені 32 роки. Дружина була вагітною, потрібно було в більш мирне місто перебиратись. Вона родом із Жовтих Вод, тому ми сюди й приїхали.

24 лютого я був удома, вихідний. Мені зателефонували о п’ятій ранку і сказали, що почалася війна. А 25-го ввечері ми виїхали.

Ми тоді й подумати не могли, що таке трапиться. Неможливо описати тодішні емоції. Ми не знали, що робити, куди їхати, як жити далі. Я переживав за дружину і дитину, щоб вона здоровою народилася. Це єдине, про що я турбувався.

У нас були заощадження, а потім я знайшов роботу, працюю. Бо на ті дві тисячі, що нам платять, важко прожити. Вдома я працював у супермаркеті, і тут є такий супермаркет. Мене просто перевели.

Якщо буде все добре, то весною повернемося назад. Там моя мама лишилася, доглядає за всім.

Думаю, що війна скінчиться нашою перемогою, а коли – навіть не знаю. Таке тяжко спрогнозувати. Хотілося б, щоб весною вже закінчилася.