Для мене війна почалася, коли пішли звістки про Крим, не про Донбас. Скоріш за все, я був в той час вдома, перед телевізором – звідти дізнавався більшість новин.

Не можу сказати, що я стикався з чим-то особливо важким, на мене не літали бомби. Просто загальне враження, що щось неправильно відбувається, місто перебуває в якійсь лихоманці.

З найбільш жахливими проявами війни я не стикався. В мене не помер ніхто з родичів. Протягом моєї останньої поїздки на Донбас я переходив через лінію розмежування, це було в 2016 році, то там була якась ложбинка біля траси, і там була перестрілка. Окрім цього лише чув вибухи на дистанції.

Я переходив через лінію розмежування, і там була перестрілка

Я переїхав, щоб позбутися тиску, розмов про політику моєї мами з подружками. Я переїхав рано, влітку 2014 року. Ще не було блокпостів і ходили потяги. Але я купив квиточок, сказав рідним в останній момент, що їду до Києва. Мати трохи поістерила, я розвернувся і поїхав.

Приїхав до Києва, там спробував кудись поступити на п'ятий курс. Потім хотів поступити у Львові – не вийшло, лише на контракт. Я ж на бюджеті чотири роки був. Потім з'явилася можливість поступити в Донецький національний університет – той, що у Вінниці, на 5-й курс. І я вступив.

Я переходив через лінію розмежування, і там була перестрілка

Без війни я би сидів у Донецьку. Мабуть, мені б мама допомогла якусь роботу знайти. В мене не було стимулу щось змінювати, розвиватися, а зараз я себе сам забезпечую і нормально це виходить. Я сам вирішую, що я роблю і які в мене життєві плани на майбутнє. Я не розраховую ні на батьків, ні на когось ще. З точки зору особистого розвитку це для мене був стимул, але, звісно, я хотів би, щоб його не було.

Повертатися додому у Донецьк я б не хотів. Я туди вже п'ять років не їздив. У мене тут робота, зйомна, але квартира, всі мої друзі переїхали сюди. З родичами, які там залишилися, порвав стосунки. Я вже буду у Вінниці або в якомусь іншому українському місті, але в Донецьк повертатися не планую.