Сухачов Єгор, 15 років, КЗ НВК «Гарант» № 28, м. Лисичанськ
Есе "Один день"
Я пам’ятаю цей день як початок нескінченної боротьби, як день першої пролитої крові. Це був 2014 рік – рік, коли почалася нескінченна битва, яка похитнула всіх людей по всій Україні. Зі сходу на захід і з півночі на південь кожна людина відчувала біль у своєму серці, біль, який не можливо було усунути.
Ця біль доторкнулась і до мене. Я був малим хлопчиною, який грався у своє задоволення. Але те, що я побачив по телевізору, не витримав, я почав плакати, розуміючи, що це все за ради одного, заради незалежності, яку ми захищаємо і по цей час.
Тоді я усвідомив, що це початок, початок нескінченного. І люди стикнулись з новою, зовсім несхожою з попередньою реальністю.
Подорослішавши, я міркував: незалежність нам дісталася невеликою ціною, але після того, як її хотіли у нас відняти, я зрозумів, що незалежність нам треба боронити й захищати.
Коли заплющую очі, я уявляю мир, де ми, тримаючись за руки, голосно кричимо у весь голос: «Слава Україні! Україна понад усе!» Це всесвіт, де нас не намагаються загарбувати та знищити, це всесвіт, де ми просто живемо й радіємо.
