Софія, учениця, 10 класу, Харків

Війна. Моя історія

Ранок..... Зимовий ранок....... 24 лютого 2022 року о четвертій ранку сталася подія, яка розділила життя українців на "до" та "після". Той зимовий ранок, я не забуду ніколи. Ввечері 23 лютого — я старанно готувалася до контрольної роботи з фізики, я навіть не могла тоді собі уявити, що наступний мій ранок почнеться з пострілів гармат, гулу воєнного літака, з криків мами та тата, які говорять, що почалася війна. Тоді в моїй голові все змішалося докупи. Мені навіть здавалося, що це сон, от-от і я прокинусь. На жаль, це була страшна реальність, яка приголомшила кожного українця.

Майже одразу, я зрозуміла, що почалася війна. Я пам'ятаю ті страшні дні, коли ти розумієш, що наступний день може для тебе не розпочатися. Я ніколи не забуду, як ми з батьками лягали разом спати, і вони говорили, що "якщо щось станеться", то ми назавжди залишимось разом.

У Харкові ми перебували 2 неділі, потім ми вирішили виїхати до села. Сподіваючись, що там буде безпечніше. Ми збирали валізи, наче пакуючи в них своє минуле життя. Я пам'ятаю той евакуаційний поїзд, біля якого стоять чоловіки, які прощаються зі своїми дітьми та дружинами, не розуміючи, що буде далі. Назавжди, в моєму серці залишаться ті слова, які я сказала своєму татові, коли відправлявся наш евакуаційний поїзд. В моє життя війна принесла тільки смуток, сльози, розлуку та біль. Життя моєї родини розділилося на" до" і "після".

Гортаючи зараз старі фотографії, на яких зображено щасливе минуле життя, мене огортає великий смуток та біль. Я зрозуміла, що моє дитинство закінчилось. Мені б дуже хотілося знову повернутися у ті найщасливіші моменти свого минулого життя. На жаль, це неможливо.

Вже майже рік і 5 місяців, я не бачила свого тата та бабусі, нас розділяють тисячі кілометрів. Говорячи з ними по відеозв'язку, я ледве стримую свої сльози. Мене огортає смуток. За усі свої 15 років, я ще ніколи так довго не бачила свого тата.

Війна змінила моє життя на "до" і "після". Принесла біль та смуток в кожну українську родину. Зараз моя найзаповітніша мрія, це щоб закінчилася війна нашою Перемогою, щоб кожен український військовий повернувся до своєї родини.

Я молюся за кожного українського воїна, який боронить нашу Батьківщину. Я - громадянка України. Я пишаюся тим, що я - Українка. Наша нація сильна, щедра, співуча, гостинна, дружня, працьовита, незламна, нас ніхто не здолає,
бо в нас є сила, а сила - в єдності. Сьогодні як ніколи, актуальні слова Великого Кобзаря: "Борітеся-поборете! Вам Бог помагає! За Вас правда, за Вас слава і воля свята!"