Місцеві жителі деокупованого міста Херсон називають двоповерхове відділення поліції "дірою", адже там допитували та катували українців протягом дев’ятимісячної російської окупації. Матеріал інформаційного агентства Букви.

Мешканці Херсона називають двоповерхову поліцейську будівлю “дірою”. Пенсіонер Віталій Сердюк розповів, що йому пощастило вийти звідти живим.

За словами місцевих мешканців Херсона, будівля поліції із зеленим дахом на вулиці Енергетиків №3 була найгіршим із кількох місць, де людей допитували та катували під час окупації РФ. Проте була й інша велика в’язниця.

Двоє мешканців багатоквартирного будинку з видом на внутрішній дворик поліцейської дільниці сказали, що бачили, як тіла, загорнуті в білі простирадла, виносили з будівлі, зберігали в гаражі, а потім кидали у сміттєвози для вивезення.

“Я тримався”, — сказав ремонтник медичного обладнання на пенсії, розповідаючи про свої важкі випробування під час російського ув’язнення за два квартали від місця, де вони з дружиною живуть у крихітній квартирі радянських часів.

У виданні зазначили, що Москва відкинула звинувачення у жорстокому поводженні з цивільними особами та військовими й звинуватила Україну в організації подібних насильств у таких містах, як Буча.

Оскільки російські армійці  відступають із великих територій на півночі, сході та півдні України, доказів воєнних злочинів РФ стає все більше.

Серед утримуваних у Херсоні були люди, які висловлювалися проти російської окупації, жителі, як-от Сердюк, які ймовірно володіють інформацією про позиції ворожих солдатів.

Віталій Сердюк розповів, що російський чиновник вимагав повідомити місцезнаходження та частину його сина, який є військовослужбовцем ЗСУ. Окупант бив його по ногах, спині та тулубу, а також катував його електрострумом.

“Я нічого йому не сказав. Моя єдина відповідь – я не знаю”, – сказав 65-річний чоловік.

Похмурі спогади про життя під окупацією в Херсоні прийшли після нестримної радості та полегшення, коли українські військові повернули місто під контроль України.

“Я особисто бачив, як виносили п’ять тіл”, — згадує 20-річний Олег, який мешкає у багатоквартирному будинку, що виходить на поліцейську дільницю, але відмовився назвати своє прізвище. “Ми могли бачити руки, що звисають з простирадла, і ми зрозуміли, що це – трупи”, – зазначив Олег.

41-річна Світлана Бестанік, яка мешкає в тому ж кварталі і працює в невеликому магазині між будинком і вокзалом, також згадала, що бачила, як ув’язнені виносили тіла.

“Вони виносили мертвих людей і кидали їх у вантажівку зі сміттям. Ми були свідками садизму в чистому вигляді”, – сказала вона.

Журналісти Reuters відвідали поліцейську дільницю у вівторок, але озброєні поліцейські та солдат заборонили їм виходити за межі внутрішнього двору, оточеного стіною з колючим дротом, і пояснили, що слідчі збирають докази.

Сусіди розповіли, що чули крики чоловіків і жінок, які доносилися зі станції, і сказали, що щоразу, коли з’являлися росіяни, вони були в балаклавах, які закривали все, крім очей.

52-річний Руслан, власник пивного магазину навпроти відділку поліції, де утримували Сердюка, розповів, що на початку окупації перед сірими дверима щодня зупинялися російські вантажівки “Урал”.

За його словами, затриманих кидали зі спини, зв’язуючи руки та накриваючи голови мішками. “Це місце називалося “діра” – зазначив чоловік.

Розповідь Руслана повторив 48-річний Сергій Поляко, торговець, який живе через дорогу від вокзалу.

За його словами, через кілька тижнів окупації війська Російської нацгвардії, дислоковані на місці, замінили чоловіки, які керували транспортними засобами з літерою “V”, і тоді почалися крики. “Якщо на землі є пекло, то воно там було”, — сказав він.

Близько двох тижнів тому, за його словами, росіяни звільнили тих, хто утримувався на станції, мабуть, готуючись до їх виведення. “Раптом вони спорожніли, і ми зрозуміли, що щось відбувається”, – розповів Руслан.

Своєю чергою, Віталій Сердюк вважає, що його видав інформатор як батька українського військовослужбовця.

За його словами, російські співробітники служби безпеки одягли на нього наручники, одягли мішок на голову, змусили зігнутися в талії та загнали його в автомобіль. На станції його посадили в таку тісну камеру, що люди не могли рухатися лежачи. У деякі дні в’язнів годували лише один раз. Наступного дня на нього одягли капюшон, зв’язали руки та відвели до підвалу. За його словами, допит і тортури тривали близько 90 хвилин.

Російський слідчий, який допитував його, знав усі подробиці про нього та  його родину, сказав, що якщо він не співпрацюватиме, він заарештує його дружину та зателефонує синові, щоб той почув, як вони обоє кричать під тортурами.

Проте через два дні його відпустили без пояснення причин. Дружина знайшла його біля магазину, він практично не міг ходити.

Альона Лапчук розповіла, що вона та її старший син втекли з Херсона у квітні після жахливих випробувань з боку російських силовиків 27 березня, коли вона востаннє бачила свого чоловіка Віталія.

За словами Лапчук, Віталій був підпільником відтоді, як російські війська захопили Херсон 2 березня, і вона занепокоїлася, коли він не відповідав на її телефонні дзвінки.

Невдовзі, за її словами, три машини з російським написом “Z” зупинилися біля дому її матері, де вони жили. Привезли сильно побитого Віталія.

Солдати, які назвалися російськими військами, погрожували їй вибити зуби, коли вона намагалася їх вилаяти. За її словами, вони вилучили їхні мобільні телефони та ноутбуки, а потім знайшли зброю в підвалі. Вони жорстоко побили її чоловіка в підвалі.

“Він не виходив із підвалу, його витягли. Йому роздерли щоку”, — розповіла жінка.

За словами жінки, її  разом зі старшим сином Андрієм одягли в капюшони та відвезли до відділку поліції на вулиці Лютеранській, 4 у Херсоні, де вона чула, як за стіною допитували її чоловіка. Згодом її та Андрія відпустили.

Виїхавши з Херсона, Лапчук писала всім знайомим, щоб вони спробували знайти чоловіка. 9 червня вона сказала, що отримала повідомлення від патологоанатома, який сказав їй зателефонувати наступного дня. Вона одразу зрозуміла, що Віталій мертвий. Його тіло знайшли у річці, сказала вона, показавши фотографії, зроблені патологоанатомом, на яких видно родимку на його плечі.

Лапчук розповіла, що заплатила за поховання Віталія, проте могили ще не бачила. Вона переконана, що її чоловіка здав росіянам хтось із їхнього дуже близького оточення.

Матеріал підготовлений редакцією Букви.