Валентина Іванівна згадує, що рішення про переїзд разом із рідними приймали дуже швидко. Для неї великою проблемою було дістати необхідні ліки, перестали працювати банкомати й не було де зняти гроші. Разом з онуками доводилося цілодобово сидіти в холодному підвалі, діти дуже боялися. Поряд із будинком стріляли й це було жахливо. Здавалося, що їдуть ненадовго, речей багато не брали. Героїня сподівається, що все буде гаразд і до зими сім’я повернеться додому.
%20(1).png "«Ми сиділи в метро у Харкові півтора місяці»")
.png "«Бомбили день і ніч, неможливо було спати»")
.png "«Скільки тут будинків зруйновано – страшно»")
.png "Імена")
