Валентина Іванівна згадує, що рішення про переїзд разом із рідними приймали дуже швидко. Для неї великою проблемою було дістати необхідні ліки, перестали працювати банкомати й не було де зняти гроші. Разом з онуками доводилося цілодобово сидіти в холодному підвалі, діти дуже боялися. Поряд із будинком стріляли й це було жахливо. Здавалося, що їдуть ненадовго, речей багато не брали. Героїня сподівається, що все буде гаразд і до зими сім’я повернеться додому.

Я оптиміст і вірю, що незабаром настане мир