Людмила Анатоліївна розповідає, що в її селі до 23 березня було тихо. Однак село окупували, залишатися дома з кожним днем було небезпечніше і через тиждень вдалося виїхати до Запоріжжя. З евакуацією відкладали, бо нікого не випускали з села. Жінка зізнається, що вони кілька днів не могли вийти з підвалу, бо обстріли не вщухали. Повертатися немає куди, бо будинок розбили.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді: