Коли почалась війна, обстріли стали дуже сильними. Не було води, світла й газу. Багато людей загинуло. Я бачила, як людей ховали у воронці від прильоту, бо лікарів не було, везти тіла на кладовища було небезпечно. Таких ям було по селу багато. Я ніколи не думала, що росіяни зруйнують моє село. Мого батька поранило. Я знайшла пеніцилін, сама його колола та обробляла рани. Поранило ще й мого брата. Їх до лікарні вивезли військові - так вдалось врятувати моїх рідних людей. Я залишалась вдома.

Коли почало прилітати поряд, я перейшла жити до сусідів. Потім військові вивезли й мене. 

Зараз я живу в Дніпрі. Намагаюсь влаштуватись на роботу. Сподіваюсь, що повернусь додому після закінчення війни.