Мені 79 років. Я живу в Павлограді. Діти – поруч. Уранці 24 лютого був страшенний гуркіт. А потім донька сказала мені, що почалася війна. Я нікуди не виїжджала, бо не могла кинути господарство: курей, качок. Поки що у нашому місті ситуація більш-менш стабільна. Надіюся, що наші військові нас захистять. 

Донька й син допомагають мені, купують все необхідне.

Завдяки війні покращилися стосунки з сестрами. Раніше ми майже не спілкувалися, а зараз телефонуємо одна одній.

Хоч би скоріше закінчилася війна.