Лариса Овсяннікова | Маріуполь

"Я ніколи не уявляла, що мені доведеться бігти від війни"

Салоніки – місто на півночі Греції, друге за розміром після столиці. Саме тут перебуває одна з найпотужніших українських громад. Громада також допомагає біженцям адаптуватися у незнайомій країні. Зокрема, один з наймасштабніших проєктів – школа вихідного дня для українських дітей. Заняття тут не схожі на звичайні уроки, у розкладі – окрім традиційно мови, вокал, творчі майстер-класи, а також «рідний край», на якому дітям розповідають про українські традиції, історію та культуру. Матеріал Радіо Свобода.

Одна з викладачок, Лариса Овсяннікова, на запитання про те, чому вирішила викладати в школі вихідного дня, відповідає, що спілкування з дітьми та іншими українцям надихає її.

«Ця громада тут – це моя родина. Я коли вперше в Греції потрапила в україномовне середовище, відчула себе найщасливішою жінкою Салоніків. За час мого перебування тут ми разом подолали багато труднощів адаптації, та головне – ми живі, живі наші діти, яких ми маємо можливість навчати», – наголошує жінка.

До початку повномасштабного вторгнення Лариса жила в Маріуполі, обіймала посаду заступника директора з навчально-виховної роботи в школі №3. Евакуювалася з міста вона 19 березня 2022 року. У Грецію приїхала, адже мала тут знайомих. Пригадує, що виїжджати з Маріуполя було важко:

"Я ніколи не уявляла, що мені доведеться бігти від війни", - Лариса Овсяннікова.

«Я все життя працюю викладачем, з 19 років. Свою роботу завжди дуже любила й цінувала. Звичайно, я ніколи не уявляла, що мені доведеться бігти від війни. Але виїжджати вирішила, коли стало зрозуміло, що в Маріуполі під постійними обстрілами залишатися вже просто неможливо. Перші два-три місяці в Греції я відновлювалась, знайомі допомогли з житлом, а потім потрапила на відкриття суботньої школи і зрозуміла: можу бути чимось корисною».

Зараз переселенка продовжує викладати онлайн у маріупольській школі. З особливим трепетом згадує про дітей, яких навчає: більшість із них перебуває за кордоном, відвідують одночасно місцеві та українські школи: «Дивишся на них, чуєш – і розумієш: це живі діти, не просто картинка в зумі, вони працюють, навчаються, беруть участь у конкурсах тощо».

Переїзд навіть посприяв тому, що жінка почала займатися творчістю: «Чого ми тут тільки не робили! Пам’ятаю, наприклад, один із найбільших проєктів минулого року – «Лялька-мотанка: оберіг для захисників та захисниць України». Ми мотали тут усіма родинами: мами, тата, бабусі, дідусі. Накупили тканини. Потім до цього доєдналися і люди з інших країн».

Акція протесту в Салоніках, березень 2022 року

У перервах між діалогами Лариса спілкується з учнями. Молодша група – чотри-шість років – галасливі, непосидючі. Вчителька лагідно, але наполегливо просить їх поводитися тихіше. І діти одразу заспокоюються, і з зацікавленням починають спостерігати за її розповіддю.

У рідне місто Лариса найближчим часом повертатися не планує: у неї залишилася квартира в Маріуполі, але фактично доступу до цього житла немає, адже з проукраїнськими поглядами жити в місті небезпечно. Її дім зараз – це українська громада в Греції:

"Я дуже вдячна громаді, бо це тримає", - Лариса Овсяннікова.

«У мене нічого немає. Ну як, є квартира, але з людьми, які там зараз живуть (у Маріуполі – ред.), я не хочу мати нічого спільного. Виходить, що тепер п’ять днів на тиждень я приділяю маріупольським дітям, а в суботу викладаю тут уроки творчості. У нас прекрасні діти! І атмосфера тепла, ніби вдома. Я дуже вдячна громаді, бо це тримає».