Посохов Максим, 10 клас, Бахмутська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №18 імені Дмитра Чернявського Бахмутської міської ради Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мироненко Ірина Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

WAR, WAR NEVER CHANGES. Це слова Роя Перелмана, героя серії відеоігор Fallout, що відображають постійні недоліки людства та його здатність до руйнування. Я не знаю, скільки ще буде йти ця м’ясорубка з постійними смертями, втратами та нескінченим горем. Однак я точно знаю, скільки усього мені довелось витримати.

Я обрав стояти до кінця. Не зраджувати, а бути вірним. Не триколор, а жовто-синій стяг.

Я народився та виріс у місті Бахмут Донецької області. Славне місто, про нього більшість нічого не знала. Не знала, які в ньому були чудові люди, краєвиди, природа. Яка була класна Ювілейна набережна та яким був цікавим Краєзнавчий музей. Пишу у минулому часі, бо більше ви не зможете цього побачити… ніколи. 24 лютого - день шоку. Я прокинувся, увімкнув телевізор, та не міг повірити у дійсність того, що відбувається.

Те, що я чув лише з розказів  ще живих родичів, те, на що я дивився у фільмах… зараз прямо під моїми вікнами. Розриви снарядів, відстріли гармат та праця ППО.

Спочатку було відносно легко витримувати увесь стрес. Я все ще ходив у магазини, продовжував навчання хоча і дистанційно, навіть посміхався. Здавалось, що життя не дуже змінилось. І це було саме жахливе, розуміти, що прямо зараз йде штурм Києва, Сумщини, Чернігова, Харкова і зовсім скоро це прийде до нас.

В Бахмуті почали вимикати електропостачання, а гучні вибухи були все ближче і ближче.

Їжу доводилось готувати на власно виготовленій пічці, відео про яку бачив ще у 2015 році. Вона була зроблена з 24 цеглин, а ще говорять Інтернет змушує до деградації) На цій пічці ми розігрівали їжу та кип’ятили воду. Приблизно у той же час помер мій пес – так його час вже давно підходив, стареньким вже був, однак смерть прийшла за ним у такий важкий час. Вірний, дбайливий, завжди з посмішкою у напевно 100 зубів) Рижий та добрий велетень котрий завжди захистить. Спи спокійно, Джаред.

А ми все ще не евакуювались з міста, бо були впевнені, що наш дім буде у безпеці. Навіть, коли прильоти були у самому Бахмуті. Та навіть в мене не було якогось серйозного наміру виїжджати.

Я зі своєю родиною, я її кохаю, а їх впевненість передається і мені – Все буде ДОБРЕ! Говорив я сам собі, коли йшов до свого близького друга. Він не відповідав, хоча були постійно у контакті у мережах. І пройшовши до місця, де він жив, я зрозумів причину… Все було настільки погано, як ви і думаєте. Гора сміття, де навіть не залишилось стін замість будинку. Я кричав з усіх сил, розбив кулаки та лоб об дерево, залишивши на ньому сліди, мов від ударів кувалдою.

І в цей момент я бачу ракету, що буде падати недалеко від мене. А я стою.... без страху в очах та ярістю на серці. Після вибуху я навіть не похитнувся.

Це стало останньою краплею, після чого ми евакуювались з Бахмуту у Вінницю. Де живу повсякдень, навчаюсь, працюю та розвиваюсь. Допомогаю своїй країни, жертвуючи на благодійність та допомагаючи нашим громадянам. Наші люди повсякдень залишаються для мене феноменом.

Як у Бахмуті ми допомагали один одному – їжею, інформацією та грошима із за спільного горя. Так і у відносно спокійній Вінниці, жоден не відмовився надати мені допомогу.

Я у безпеці, незважаючи на всі перешкоди, незламаний, незважаючи на моє повністю зруйноване рідне місце, я прагну до кращого майбутнього, переживаючи навіть у темряву найсвітліші моменти життя, чого бажаю усім, хто прочитає цей лист. Я дбаю, щоб майбутнє покоління ніколи не відчуватиме жах війни. Що ця війна покаже цінність Миру для суспільства.