Микола Миколайович залишився в Охтирці. Його донька через хворе серце виїхала з сином до Польщі
Мені 59 років, я вже два роки на пенсії, маю групу інвалідності. Живу в Охтирці. Щоправда, довелося переїхати до знайомих - раніше я жив біля критичної інфраструктури, а тепер боюсь, що окупанти можуть там вчинити обстріл.
Маю дві онучки і трьох онуків. Коли почались обстріли, один онук з донькою виїхав до Польщі. Перед тим у доньки була операція на серці, їй не можна було тут лишатись під обстрілами.
24 лютого я не знав, що почалась війна. Пішов купити мамі ліки. Вона інвалід, ходить мало, я допомагаю.
Потрібних ліків в аптеках я не знайшов, але зустрів військових. Вони сказали ховатись, бо зараз будуть стріляти. Довелось тікати і падати під забори.
Батькам тяжко було. Після обстрілів у них вдома повибивало вікна, жити було неможливо. Довелось їм переїжджати двічі, промучились вони так півроку, а тепер їм поставила держава вікна за свій рахунок.
Щоб відволіктись від постійних стресів, дивлюсь щось веселе по телевізору. Війна скінчиться, коли війська російські вийдуть з території України. Мені б – якнайшвидше, але як усе складеться, я не знаю. Вірю, що наше майбутнє буде хорошим. А як інакше?
