У перший день війни я почула вибухи, мені було дуже страшно. Я одна виховую трьох дітей. Не знала, як їм пояснити, що відбувається. Я і сама гадки не мала, що робити далі. Мене охопила паніка, тому що війна – це страшно.

Я була шокована подіями в Києві та Ірпені. Не розуміла, як росіяни могли таке скоїти.

З дітьми я виїхала в село в іншу область. Тут доводиться опалювати батьківську хату дровами. У селі тихіше, ніж у місті. Хочу, щоб війна закінчилась якнайшвидше. Майбутнє бачу спокійним без тривог та сирен. Хочу, щоб діти не знали, що таке обстріли та не чули вибухи.