6 березня 2022 року російська армія нещадно обстрілювала Ізюм. Ввечері, як стало тихіше, місцевий житель Олександр Живолуп разом із рідними піднявся з льоху в будинок. Однак знову почався обстріл. Запрацювали «Гради» й один зі снарядів поцілив у передпокій, де всі стояли. Вижити вдалося лише матері Олександра – Ірині. Він, бабуся та вітчим загинули.
Коли Ірина опритомніла, поранена, відкопала усіх рідних із-під завалів. Її син помер у неї на руках.
Олександрові Живолупу було 33 роки. Він народився в Ізюмі. Закінчив школу №4. Вступив у Харківський інститут банківської справи. Жив у Харкові, працював у ПриватБанку. Заочно здобув ще одну освіту – юридичну. Любив подорожі, встиг побувати у багатьох країнах. Рідні пригадують, що Олександр був дуже близьким із бабусею Тамарою, ділився з нею найсокровеннішим.
«Він був спокійним, не мав поганих звичок, багато читав. Коли ще навчався в інституті – підпрацьовував. Я виховала свого сина гарним і достойним чоловіком. За характером він був флегматиком, та коли брався за якусь справу, виконував її на 200%», – розповіла мама чоловіка, Ірина.
24 лютого 2022 року о 5 ранку Олександр подзвонив матері і сказав, що Харків обстрілюють російські військові. В Ізюмі на той момент було спокійно, тож він поїхав до батьківського дому.
«Коли Олександр приїхав, я вмовляла маму й чоловіка евакуюватися. Але вони відмовлялися. Чоловік уже одного разу втратив усе в Горлівці і вдруге покидати налагоджене життя йому було важко. Моя мама Тамара також не хотіла їхати... А потім сталася трагедія», – сказала Ірина.
Під час окупації Ізюма Олександра, його бабусю та вітчима поховали у місці масового захоронення в лісі. Ірині Живолуп вдалося виїхати в Ізраїль. Вона змушена проходити реабілітацію після складних поранень, отриманих під час обстрілу.
«Я не відчуваю ненависті, це надто сильне почуття, але я хочу справедливості», – сказала Ірина.
У квітні 2023-го Олександра Живолупа та його рідних перепоховали. У нього залишилася мама.
Історія з instagram каналу Victims of russia.
.png "Імена")
