Перший день війни без сліз не згадаєш. Просто скажу, що цей день поділив життя на «до» і «після». Мій чоловік зараз захищає країну, і мені тяжко про це говорити.

За ці місяці я не можу сказати, що в мене були якісь особливі труднощі. Я як працювала, так і працюю, проте морально та психологічно дуже важко. Шокував сам факт війни. Я не розумію, чому так відбувається і коли все це закінчиться.

З того, що зворушило до глибини душі, це історії про допомогу: наприклад, про те, як волонтери вивозили людей з-під обстрілів. 

Я завжди знала, що українці найкращі та найлюдяніші.

Я мрію тільки про те, щоб закінчилася війна і, нарешті, наші чоловіки, батьки та сини були вдома. Це і є моє єдине бачення майбутнього.