«Я не раз потрапляла під обстріли»

Війна - це горе і поламані долі. Я за родом своєї діяльності їздила через блокпости в 2014 - на початку 2015-го. Коли була в машині або мікроавтобусі, не раз потрапляла під обстріли, бачила, як летіли міни. Я не розуміла, що робити.

Якось ми стояли на блокпості. Солдати сховалися в окопи. Не пропускали нас і всю колону з автобусів. Коли почався обстріл, мій водій сказав: «Ларисо, коли я тобі скажу падати, то падай під той камінь і не переживай, забруднишся чи ні». Тоді я вже зрозуміла, що це серйозний обстріл. Солдати нам махнули - проїжджайте. Ми поїхали дуже швидко. Це були дуже яскраві події.

Мені довелося переїхати в Сєвєродонецьк разом з підприємством. Спочатку я працювала на підконтрольній території по два-три тижні, потім їхала додому в Ровеньки. У мене був роз'їзний характер роботи. Потім нам сказали, що фірма перебазується і змінює реєстрацію на Сєвєродонецьк.

Я дуже багато їздила через лінію розмежування в якийсь період роботи. Це хочеться стерти з пам'яті. Іноді черги були кілометрові. Стояти в цих чергах було принизливо і гидко, бачити, настільки люди дичавіють і виявляють тваринні інстинкти.

У мене на тому боці залишився бізнес досить стійкий, будинок. Все у мене було. Тут, на жаль, у мене все не так і в плані купівлі житла, і у формуванні свого місця в житті. Поки це тільки робота, але, чесно кажучи, я вже вигоріла. Моя робота вдало складається, але я не знаю, чи хочу я залишитися в Сєвєродонецьку. Мої діти зараз в Києві.