У перший день війни я почула вибухи. Не стало газу та води. Доводилось самій носити технічну воду. Нам привозили у великих бочках. Через пів року ситуація покращилась, але стріляти росіяни не припинили. Коли бахкає, у мене завмирає серце. Сиджу вдома і не знаю, прилетить чи ні.

За три роки я не навчилась долати стрес, не можу звикнути до війни. 

У Дружківці зруйновано багато будівель. З міста виїхало багато людей. Колись на вулицях гомоніли діти, а зараз ні. Я хочу, щоб війна закінчилась та настав мир. Нам всім потрібно, щоб країна почала жити нормальним життям.