Перший день війни я запам’ятала дуже добре. Було страшно. О четвертій ранку почалися вибухи, і ми чули їх у себе вдома. Ми з родиною жили в Костянтинівці Донецької області, а вибухи були в Краматорську, але звук доходив і до нас.

З їжею спочатку були проблеми, бо в магазинах усе різко зникло. Але вдома були запаси, тому якось справлялися.

Мене й досі шокують обстріли, які відбуваються вдома. Я щодня читаю новини і не можу звикнути до кількості загиблих і поранених.

Евакуювалися ми без особливих труднощів, але були великі затори, бо дуже багато людей одночасно виїжджали. Психологічно це важко, але я намагаюся триматися. У мене двоє дітей, і я розумію, що не можу показувати їм свій страх.

Коли ми приїхали в незнайоме місце, місцеві люди нас підтримали, і це дуже запам’яталося.

Про майбутнє зараз важко говорити. Поки що не бачу нічого хорошого, тільки тривогу і погані думки. Можливо, з часом щось зміниться.