Я маю вищу освіту, працюю бухгалтером. У мене є чоловік і двоє дітей. Ми жили в Донецькій області, у місті Сіверськ, але зараз там бойові дії, і наше житло зруйноване.

Коли все почалося, найбільшим шоком було те, що нам довелося виїхати з дому. Я сподівалась, що це ненадовго і скоро повернемося. 

Мені прислали фото нашої хати після обстрілу, і це був дуже сильний удар. Зараз страх не зникає, іноді я по кілька ночей не можу спати.

Евакуювалися ми через Дніпро. Нам дали автобус, а звідти кожен їхав, куди міг. Ми поїхали в Хмельницьку область, прожили там рік, а тепер переїхали в Кіровоградську область.

З труднощами, звісно, стикалися, але люди допомагали. Ми працюємо, як можемо, по-різному бувало.

Психологічно важко. П’ємо заспокійливе, бо навіть тут бувають обстріли, і це не дає відчуття безпеки.

Про майбутнє я не знаю, що сказати. Дуже хочеться, щоб це все закінчилося і можна було почати щось планувати, бо зараз жити доводиться одним днем.