Ніхто не очікував війни. Я живу біля кордону з Росією. Коли почалися обстріли, здавалося, що це якийсь страшний сон. Але це була реальність. Обстріли почались відразу, росіяни наступали з усіх боків. Світло і вода стали пропадати, магазини закрилися, аптеки теж. Багато хто виїхав із міста, щоб врятуватися. Але я залишилася - вірила, що скоро все закінчиться і ми знову житимемо спокійно.

Обстріли ставали дедалі ближчими. Снаряди падали в житлові квартали, люди гинули. Щодня над містом літали дрони і ракети - це вимотувало і душу, і тіло. Дуже страшно, але я тримаюся. Поки що не хочу залишати свій дім. У мене є старий пес, котики. Я не можу їх покинути. Також залишилось багато стареньких самотніх сусідок. Сподіваюся, що село не буде окуповане і що скоро настане мир. Тоді ми всі почнемо все заново. Відбудуємо країну та житимемо щасливо.