Бойові дії у Лисичанську почались з першого дня. Над головою літали ракети, мені було дуже страшно. Моя онука налякалась. Я не знала, що мені робити. Загроза життю наближалась з кожним днем. Я не могла залишатись у місті, яке знищують.

З родиною виїхала до Павлограда з однією валізкою. Все, що нажила, залишила в Лисичанську. 

Зараз виживати дуже важко, допомоги ніякої немає. У мене не вистачає грошей, тож їхати кудись далі немає можливості. Діти живуть в інших містах, у них свої родини. Мене радують лише онуки. Сподіваюсь, їхнє дитинство скоро стане мирним.