Янчук Юрій, 8 клас, Малолюбашанська гімназія Малолюбашанської сільської ради Рівненького району Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Коваль Надія Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

В кожної людини є дати і події, які змінюють не лише її думки, ставлення, почуття, але й подальше життя. І час після цього ділиться на «до» й «після», з тривогою на «сьогодні». Хтось швидко і самостійно приймає ці зміни й долає труднощі, які виникають, а для когось потрібен час, щоб зібратися з думками та знайти шляхи вирішення проблем.

Тому, в такі непрості часи, більшість із нас потребує певної допомоги, розуміння та підтримки.

24 лютого 2022 року… Третя година сорок хвилин… Із півдня, півночі та сходу, із повітря, землі й моря на мирну Україну вдирається російська орда. Почалося повномасштабне вторгнення через обстріли та бомбардування мирних міст і містечок, селищ і сіл, вбивства військових і цивільних, чоловіків і жінок, дорослих і дітей. На нашу землю прийшла війна. Це страшне і жахливе слово доводилося чути й раніше, але скільки звірства та жорстокості воно могло нести в собі, ми – українці, навіть не могли уявити.

Руйнування, вбивства, грабіж, тортури, ґвалтування – ось що приніс «руській мір» на нашу землю.

Саме ця дата змінила нас, наше життя, думки, ставлення, нашу свідомість. Тому, цей день став для більшості українців поворотним: з почуттям страху, болю, паніки, безсоння, які оволоділи багатьма із нас на години, тижні, місяці й, навіть, роки. Особисто мені впоратись із тривогою та невпевненістю допомогли, в першу чергу, батьки, близькі люди, міцно обіймаючи та втішаючи словами підтримки й любові. Додавало оптимізму і віри, що все буде добре, спілкування з друзями, вчителями під час онлайн-уроків. Також надихала згуртованість наших односельчан,  які в перший же день війни дружно кинулись облаштовувати блок-пости навколо села, організувавши там цілодобове чергування всіх чоловіків.

Це вселяло певний спокій і надію на те, що ми вистоїмо, все витримаємо, подолаємо й обов’язково переможемо, бо разом – ми сила.

В екстремальних ситуаціях завжди переважає інстинкт самозбереження та об’єднання задля виживання. І цьому стало підтвердження небувалого бажання більшості українців, особливо в перші дні війни, захистити свою землю, своїх близьких і рідних, свободу і незалежність. Довгими чергами стояли під військкоматами  чоловіки й жінки, молодь і люди старшого віку, щоб зі зброєю в руках стати на захист України. Мій брат і хрещений Тарас Шевченко з перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації вступив до лав ЗСУ і по сьогоднішній день захищає на сході територіальну цілісність у складі 214 ОШПЗ.

Наша родина весь цей час допомагає йому та побратимам донатами і, за потреби, передає найнеобхідніше: продукти харчування, теплий одяг, засоби особистої гігієни, медикаменти, різноманітні домашні смаколики.

Я також активно долучаюсь до цього. Ставши переможцем Першого чемпіонату світу  з Годзю-рю  Кобудо в Італії та отримавши призові кошти, я надав фінансову допомогу на придбання квадрокоптера DJI Mavic. В таких ситуаціях вагома кожна копійка, тому варто пам'ятати, що кожен донат - важливий. Немає значення, скільки гривень ви плануєте закинути на збір. Головне, що ви це робите.

Маленькими кроками - до великих цілей, які наближають нас до перемоги та миру. У ці непрості часи, коли наша країна стикається з величезними викликами, спричиненими війною, особливої уваги набуває волонтерство. 

Волонтери допомагають військовослужбовцям, дітям, літнім людям, надають не лише матеріальну, але й моральну та психологічну підтримку. Для кожного з нас важливо приєднатися до волонтерського руху й робити все можливе для допомоги іншим. Учні нашої гімназії, вчителі, батьки дуже часто організовують благодійні ярмарки, плетуть сітки, донатять на ЗСУ, допомагають і постійно підтримують тих людей, які приїхали до нас із тимчасово окупованих територій, де точаться активні бойові дії.

По теперішній час мені важко усвідомити, як змогли пережити російську навалу наші родичі по маминій лінії, Ніка та Ірина Дякун, які разом з родиною приїхали до моєї бабусі Євгенії із селища Дворічне під Куп’нськом, що на Харківщині.

Довгих вісім місяців провели вони під окупацією росіян: під обстрілами, бомбардуванням, без світла, тепла, а інколи без їжі та води, ховаючись у сховищах. Перший час вони жили у бабусі, згодом стали винаймати житло. В ті перші тяжкі дні ми допомогли і підтримали їх, проявивши людяність, доброту, співчуття, милосердя, як і сотні тисяч інших українців.

Споконвіків росія намагалася знищити нашу націю, завдати шкоди, зробити рабами, вбити волю в думках і мріях наших предків.

Петро І у 1708 році залив кров’ю та зруйнував повністю столицю Гетьманщини Батурин. Катерина ІІ в 1775 році знищила Запорізьку Січ і змусила козаків тікати за Дунай та в Туреччину. А новітні «царі» створили штучні Голодомори та організували масову депортацію українців до Сибіру і Казахстану. З великим смутком згадую розповіді моєї, уже покійної, прабабусі Гнатюк Ольги Євтухівни, яку разом з родиною у грудні 1948 році було примусово вивезено радянською владою до найвіддаленішого району Сибіру в Хабаровському краї за зв’язки з УПА. Там їм було видано довідки з написом «на вєчноє посланіє». Але Господь розпорядився так, що правда перемогла оте більшовицьке зло і вони всі разом, майже через десять років, повернулися до рідної домівки.

Однак, спогади про біль, горе та тяжкі поневіряння, яких їм довелося зазнати під час сталінських депортацій, навічно залишилися в їхній, а тепер уже і в нашій, пам’яті.

Українці – сильна, миролюбна і працелюбна нація. Навіть наш герб схожий на знаряддя праці й символізує собою волю народу, незламність країни, а також уособлює зв'язок поколінь. Тому ми, як і наші пращури, обов’язково вистоїмо і відвоюємо нашу свободу, незалежність та не дозволимо жодній зграї загарбників зробити нас рабами, бо це – наша земля. Ми – на своїй землі!

На щастя, попри всі злочини і звірства, які чинить з нами російська армія, українці не втрачають людської гідності, честі й моральних цінностей, закладених генетично ще з прадавніх віків. Ми повинні обов’язково допомагати тим, хто цього потребує. 

Кожен із нас може зробити щось корисне для інших, незалежно від наших можливостей чи ресурсів.  Давайте разом покажемо, що доброта, патріотизм, людяність, милосердя, співчуття, небайдужість до чужого горя і біди – це не просто слова, а діло, яке ми можемо робити щодня та стати частиною великої справи, яка забезпечить наше мирне і щасливе майбутнє. Вірю в ЗСУ, силу добра і допомоги, в те, що Перемога обов’язково буде за нами! Слава Україні! Слава героям!