Моє рідно місто обстрілювали з різних видів зброї з першого дня війни. Я тоді працював поліцейським. Райвідділок покинули всі співробітники наприкінці лютого. Поки місто не окупували, я працював та патрулював вулиці. А потім зайшли росіяни. Вони мене питали про мою роботу, я нічого не приховував. На щастя, вони мене не чіпали.

Я вирішив залишитись у Снігурівці за сімейними обставинами. Я багатодітний батько, моя старша донька навчалась в Херсонському музичному училищі, на момент вторгнення вона була в Херсоні. Я не міг її вивезти. Також зі мною проживає лежачий дідусь. Я не міг залишити свою родину. Воду та світло вимкнули у перші дні вторгнення, з їжею також були проблеми. Магазини не працювали.

Зараз я також живу вдома. Страшно, коли прилітають ракети, але переживемо цей жах. Я бачу власне майбутнє без війни і в радості. Державу потрібно буде відбудовувати.