Коли наше місто захоплювали, я був на роботі в іншому населеному пункті. Протягом шести днів я не міг приїхати у Снігурівку, де на мене сильно чекали батьки, дружина і діти. Коли я нарешті потрапив додому, там були постійні обстріли з боку агресора. Тоді я зрозумів, що залишатися немає сенсу. Я думав, у першу чергу, про безпеку дітей і дружини. Коли за ніч було 30 чи 40 обстрілів із танка, всюди літали снаряди, то рішення про евакуацію було очевидним. Ми виїздили під свист мінометів. Наші відпрацьовували ворожі позиції. Але все одно це було дуже страшно.

Перші дні війни були жахливими. 23 лютого до мене в гості прийшов мій кум. Ми сиділи з ним вдома, розмовляли, дивилися, як граються наші діти. Це була 22 година вечора. Розмовляли про те, що війни не буде. А вже 26 лютого кума забрали на війну, він досі у полоні. Мало хорошого.

В окупації залишилися мої батьки. Це люди пенсійного віку. Залишилися не тому, що вони хотіли жити в росії, а тому що думали, що це скоро мине. У них був дефіцит продуктів. Від початку війни через Снігурівку їздили колони ворожої техніки, і вже тоді не працювали ніякі магазини. Тільки дякуючи тому, що я працював у іншому населеному пункті, міг привозити звідти продукти. Не лише для своєї родини, але й для сусідів.

Світла тут дуже довго не було - близько десяти місяців. Батьки весь цей час змушені були жити без електрики. Готували їжу на дровах. Вижили тільки завдяки тому, що могли заряджати мобільні телефони від автомобільного акумулятора, який я випадково придбав напередодні війни.

Вони змушені були, щоб хоч якось вижити, купити собі сонячну батарею. Їх «доблєсная вторая армія міра» розкрадала і продавала повсюди.

Найстрашнішим для мене було те, що батьки залишилися у Снігурівці, що з ними не було зв'язку. Страшно було знати, що там постійні обстріли, бо по суті це - лінія розмежування. Страшно було коли в обумовлений час вони не виходили на зв'язок. Я не хвилювався за матеріальне, переживав за рідних людей.

Бували моменти морального виснаження. Ці стреси не проходять безслідно. Я постарів відтоді, як розпочалася війна.

Звільнення запам'яталось мурашками по спині. Ось так проявлялась радість. Той, хто цього не пережив, не зрозуміє.

Я б віддав усе що завгодно, щоб війна закінчилася зараз. Вона принесла дуже багато горя і біди. Хочеться відмотати час назад - як було до війни. Тоді я нарікав, скаржився на недоліки, але коли побачив наслідки війни, зрозумів, що ми тоді чудово жили.