Я працюю на залізниці. Був в окупації. Моя мати – маломобільна людина.
24 лютого гримнуло у Херсоні, потім - у Миколаєві. Я чув ці вибухи, коли дивився телевізор. Так почалася війна.
У нас спочатку було тихо, а 14 березня на нас з літака скинули бомби. Мій дім потрапив під ударну хвилю. Знесло дах, винесло вікна і двері, обвалилася стеля. Я і матір залишилися цілі, дякувати Богу. Так сталося, що від ударної хвилі ми були прикриті глухою стіною. Жити було ніде, тому ми перейшли до іншого місця проживання на околиці міста, яке нам надали. І ми всю окупацію там прожили. Шість місяців ховалися ночами у підвалі, по сусідніх будинках.
18 квітня на край городу прилетіли міни. Росіяни стріляли з іншої околиці міста, де вони дислокувалися. Гатили просто по житлових будинках. Дякувати Богу, пощастило, нікого не вбили і не поранили. Люди виїхали із сусідніх будинків, а нам їхати було нікуди. 24 травня по цих же будинках прилетіли «Гради». Чотири снаряди вибухнули, все засипало термічними запальними елементами. Але нічого не загорілось, трава вигоріла плямами, а дім не постраждав.
Після цього ми з підвалу ночами не виходили. О восьмій вечора спускались в укриття, о шостій ранку виходили. Спали одягнені, бо там було холодно. Якщо чесно, то можна було з'їхати з глузду. Все це дуже складно для психіки.
Коли наші підприємці стали з Херсону возити хліб, стало простіше. Хоч за гроші, але можна було придбати продукти. Ліки возили перекупники з Криму в Херсон, а з Херсону вже до нас. Вони були дорогі, але без медикаментів жити не виходило. Мати і я – сердечники. Так ми і жили, чекаючи на звільнення. Щодня чекали, поки врешті дочекались.
Води не було, електроенергії теж. Мобільний зв'язок був відсутній, зателефонувати було проблематично. Знайшли одну точку в місті, але орки там могли застрелити. У нас був басейн, де зберігалась вода. Щодня ми звідти набирали відро води. Лікарня працювала, але ми намагалися туди не звертатися.
У жовтні росіяни почали сильно дебоширити - певно, відчували, що недовго їм залишилось перебувати у нас. Стали грабувати порожні будинки, гаражі, витягували все, що могли.
Дякувати Богу, до нас не приходили. Обшук у нас був у середині квітня, шукали по околицях ДРГ. Нічого цікавого вони не знайшли.
Десятого листопада Снігурівку звільнили. Відновили світло, воду, газ. Міські свердловини качають воду. Банки, аптеки і магазини працюють. Гуманітарну допомогу видають. Залізницю відновлюємо. Потроху замінюємо рейки, які розбили вороги. У нас по залізниці проходила лінія фронту. Тому вона дуже постраждала. Тепер налагодили напрямок на Миколаїв.
Війна закінчиться тоді, коли орків виженуть з України. Головне – щоб нічого від них не могло долетіти. Будемо чекати на нашу перемогу.
