Родина мала будинок та бізнес, але втратила все разом із спокійним життям

До війни ми жили і працювали, як усі люди. У нас на ринку торгова точка була. Потім почалася війна. Мене вона застала вночі. Приїхав мій начальник десь о 7-й ранку і каже: «Саша, війна». Кажу: «Як війна?» Я не повірив, бо не думав, що у нас може бути війна. 

Потім почали бомбити, розбомбили ринок. Ми переїхали в Кривий Ріг – я, дочка і дружина. Вдома, у нашому селі, залишилося 10 чоловік, хоча село було квітуче.

Ми залишилися без роботи, за квартиру немає чим платити. Мені 55 років, а я бігаю і сутками шукаю, де хоч щось заробити. У мене завжди були гроші, а зараз таке… 

Діти в Нікополі жили, потім виїхали, бо там була сильна стрілянина. Виїхали, бо в дочки четверо дітей. Поїхали до Німеччини, також шукають роботу. А зі мною молодша донька залишилася.

Будинок зараз наш розграбований. І мабуть, гепнуло десь поруч, бо вікон немає.

Племінник воює з першого дня. Був у відпустці, приїхав, допоміг нам – дав грошей на квартиру.

Я думаю, десь у квітні-травні війна закінчиться. Так хочеться і так має бути.