Мені 73 роки. Я зі Снігурівки, жив в окупації.
У перший день війни в нас було тихо, а зайшли росіяни до нас 19 березня після обіду. Відразу було спокійно, а під кінець уже не зовсім. Та переважно в нас мирно було – не так, як в інших містах.
Води не було, я їздив за п’ять кілометрів до річки. Гуманітарну допомогу давали потроху росіяни, та в нас і свого було трошки. Пережили нормально.
Найгірше було тоді, коли після росіян прийшли солдати «ЛНР» та «ДНР». Вони грабували страшенно: відбирали машини й усе, що могли, забирали.
Я не думав, що росіяни – такий жахливий народ. В армії служив із ними – все було нормально, а зараз – не знаю, що з ними трапилося. У нас через десять днів, як вони зайшли, син помер, то ми нікуди не виїжджали.
