Попова Валерія, 11 клас, Одеський ліцей №45

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лівітчук Ірина Федорівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

До війни я жила, як більшість підлітків. Школа не була в центрі моєї уваги, я не готувалась до НМТ, не мала чітких планів на майбутнє. Найважливішим для мене було гуляти з друзями, сміятися, слухати музику й просто насолоджуватися кожним днем. Одеса була моїм світом — теплим, знайомим, живим. Я любила її шумні вулиці, запах моря, закати на Трасі здоров’я.

Життя здавалося нескінченним літом, яке ніколи не закінчиться. А потім почалась війна.

Після початку повномасштабного вторгнення навіть у моїй, на перший погляд, спокійній Одесі життя кардинально змінилося. Повітряні тривоги стали буденністю. Я навчилась відрізняти звуки вибухів від грому. Гуляти з друзями стало небезпечно, та й заборонено — батьки хвилювались за кожен мій крок. Ми постійно читали новини, моніторили ситуацію, слухали радіо під час відключень.

Нічого не було, як раніше. Зникла легкість, зникло відчуття безпеки.

Найбільше мене вразила моя собака. Вона завжди була активною, життєрадісною, радісно бігала по квартирі, гралась, просилась на прогулянки. Але після перших сирен вона змінилася: почала тремтіти, ховатися під меблями, не реагувала на іграшки. І тоді я зрозуміла: якщо навіть вона боїться — я маю бути для неї спокоєм. Я обіймала її, говорила тихо, гладила за вушком, поки все не стихало.

Я навчилася бути опорою — не лише для тварини, а згодом і для людей поруч.

Це стала моя перша справжня "місія допомоги". Я не рятувала світ, не здійснювала героїчних вчинків. Я просто підтримувала тих, хто був поруч і теж боявся. Ми разом переживали тривогу, разом мовчали в темряві, разом чекали новин. Я була поруч із близькими, допомагала сусідам чим могла — словом, ділом, турботою. Хтось потребував тепла, хтось — просто, щоб його вислухали.

Я навчилася пекти хліб, коли його не було в магазинах, допомагала бабусиній сусідці донести воду з колонки.

Ці маленькі справи стали частиною мого щоденного життя. Я не була волонтеркою в офіційному сенсі, не носила коробки з гуманітаркою, не координувала великі ініціативи. Але я вчилася щодня бути спокійною, турботливою, людяною. Вчилася вислуховувати без осуду, говорити слова підтримки, коли самій було страшно.

І зрозуміла: допомога — це не завжди щось велике й гучне. Іноді вона — у дрібницях.

У чашці чаю, принесеній літній сусідці. У повідомленні "як ти?" знайомому, з яким давно не було зв’язку. У простому: “Я поруч”. У той період я багато переосмислила.

Школа, яка колись здавалася чимось нудним і неважливим, стала символом стабільності. Я почала вчитися з новою мотивацією — не лише заради оцінок, а тому, що зрозуміла: знання — це інструмент, який допоможе будувати майбутнє.

Я нарешті взялася за підготовку до НМТ, почала думати про професію, про те, як можу бути корисною.

Мрія стала не абстрактною, а конкретною: я хочу бути частиною відновлення, частиною майбутньої України, яка встане з руїн сильнішою. Ця подія навчила мене більше цінувати час із рідними, глибше розуміти біль інших, помічати емоції, які раніше залишалися поза увагою. І бути сильною — не незламною, а справжньою. Навіть тоді, коли страшно, коли серце стискається від невідомості, коли хочеться сховатися — знаходити в собі сили залишатися людиною. Це не завжди легко.

Бували моменти розпачу, сліз, безсилля. Але поруч завжди був хтось, хто нагадував — ми не самі.

Справжня сила допомоги — це бути Людиною. Не тоді, коли легко, а саме тоді, коли все навколо похитнулося. Це не про великі звершення, а про маленькі щоденні вибори. Бути поряд. Не мовчати. Не відвертатися. Простягнути руку — іноді й без слів. Відгукнутися на чужий біль, навіть якщо сам не в найкращому стані. І саме в цьому — моя місія. І, можливо, найважливіша в моєму житті.

Можливо, я ще не знаю всіх шляхів, якими піду далі. Але я точно знаю, ким хочу залишатися — людиною, здатною підтримати. Людиною, яка не втратила здатність співчувати.

І якщо кожен із нас зробить хоча б маленький крок назустріч іншому — це вже буде сила. Сила, що змінює світ.