Історії, які ви нам довірили
«Я наважилась виїхати з дому, коли зрозуміла, що іншого виходу немає»
Віру Олександрівну син забрав в Запоріжжя з окупованого села, а дочка залишилась.
Мені 72 роки, до війни я проживала за 45 кілометрів від Бердянська, в Андріївці. Потім переїхала в Запоріжжя.
Коли зрозуміла, що виходу немає ніякого, потрібно було їхати. Це сталося тоді, коли окупанти ходили провіряли, требували все, отаке було.
Газ відключили в перший день, як почалася війна, а світло було. Але як зараз – не знаю. Були проблеми з медикаментами – не було де їх дістати.
Дочка там залишилася, а мене син в Запоріжжя забрав, у нього тут квартира, тепер тут проживаю. Ми виїхали, коли ще сильних складнощів з цим не було. Мене забрали машиною, в дорозі також все було добре.
Звісно, все це психологічно вплинуло на мене, на здоров’я. Але що тут зробиш. Якби ж то швидше вже все закінчилось.
Я думаю, що все налагодиться і буде все добре.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
